— Спасибі,— відказав розчулений Марко,— я бачу, що ти розумієш мене як людину…

Тут Марко став помічати, що вже дівчина, як жоржина, із «Зеленого лану», Марія, засмутилася і так докірливо дивиться на Марка.

Замигтіли знов рум’яні лиця, рясні хустки, чорні брови, перед отуманеними очима Маркові світ знов заграв дивними барвами, і Марко сміло обняв якусь дівчину, зухвалий такий волоцюга.

Самітна Текля край столу строго дивиться на Марка, і погляд той гостро вражає хлопця навіть крізь райдужно марево… Чи Маркові вже повеселитися не можна? Розгульний чи п’яниця вій? Чи вже так часто випадає пагода? Текля суворіє, хмарніє, ледь помітно хитає головою, немов дає знак, докоряє — непристойно Марко поводиться.

А тут Санька, що ніяк но може знайти собі ні місця, ні пари, раптом присіла теж до Марка, но знати з чого опри язніла, така лагідна, з одвічним споїм недругом любенько перемовляється, щедро частує, воркує; Маркові мало но розкисне серце, сповнюється співчуття і жалю до невда лої доярки. Марко радий навіть пособить дівчині, тільки як? Далебі, весь світ сьогодні, не знати чому, горнеться до Марка!

Бурхливі почування мутять душу дівчині, розмови, що точаться за столом, терзають Саньку. Вчоні люди з Маврою перемовляються, дівчата припадають до Марка, знатні гості гомонять з Павлюком, вивчають досвід— передовики,— повчають… Саньку ж обминають — непривітна, непоказна ланка по удою. Як тільки не розколоться земля від страму?

Санька кидає лютий погляд на Радивона, що не здійснив своєї обіцянки,— ждала, сподівалася, іншим усі почесті, всі вигоди, грамоти, хвала і премія випадуть…

Радивон сам сидить, як пересолений.

Санька надумала і собі стати до розмови. Чи вона слова сказати не вміє? Перед знатними людьми почала вихвалять Буймир:

— Яка в нас чудова природа! А який духовий оркестр!Покраска ванни акрилом відгуки

Гості вражено подивилисй на неї, видно, запали їм

у пам’яті ці слова.
Зробив цим приємність молодицям, що але спарилися з того, власне, всі оприязніли.

Тим часом гості зачали хліба хвалить, їхали ланами, роздивлялися — густі, чисті, як перебрані, пшениці стоять.

Тут зпов вихопився незваний пастух Савка, освітилася борода йому:

— Дівчина сіяла!

З утіхою вказав на Теклю, не міг одвести захоплених очей.

При тих словах гості вражено подивилися на дівчину, що надто мовчазна сьогодні. Дівчина мовби і зніяковіла з падмірної пастухової хвали, проте не втрачала самовла-даппя (но те щоб соромливо опустила очі, як у давнину було). Чи пе диво яке побачили гості? Юнаки притамовано зітхнули.

Тут Саливон цілком справедливо зауважив, що висновок рано робити — не із заздрості, звісно: чималого господарського хисту людина.

— В стадії трави хліба-то славні, та не знати, як позерняться… Балка, низина, увечері вогкий вітрець провіє, почва землі сильна…

Подав па увагу гостей змістовне міркування. Всі пересвідчилися, що Теклю нічого хвалити, сама природа ростить.

Дівчина, проте, заперечила Саливонові, чи вона не знає поля: грунт скупий на азот…

Дорош, як бригадир, також полюбляв у розмові небуденні звороти, додав:

— Атмосфера погоди сприятлива…

Говорили про здобрення полів, і Мусій Завірюха в запалі вигукував:

— Одна рослина забирає кальцій, а друга — азот!

Мовби того ніхто не відає… Заноситься своєю вченістю.Покраска ванни акрилом відгуки

Скрізь Мусій Завірюха. Розвів теревені:

— Кажу попові: релігія нам нінащо… А без науки ми ніщо…

Комірникові Гш»ту теж не дуже приємно слухати, як вихваляють дівчину. Негожа поведінка кому в очі не впаде? Поспитали б на селі, кого шанують люди: без Гната, Саливона — свято не свято і весілля не весілля. В чиїх руках комори, амбари? Сад, мед, риба, мука, сало? Хто добром відає? Хіба не видно, куди Павлюк гне?