Радином звернувся до Марини з лагідною думкою, що мусила б, ада пилося, переконати кожну вперту жінку. Чи вігі з хати носить? Вводить сім’ю в збитки? Щодня додому приходить хмільний, ситий, вшанований людьми, в борщі, миски її но зазирає, а вона ще недовольна? Чи жінка його вироблена, натомлена? Торохтить возом, возить гній на йоле? На садибі порядкує літо і зиму! Від добра комори тріщать. Повен льох городини. Діжки з квасниною до літа стоять. Одежі — скриня не закривається. Що їй ще треба? Мало він на неї робить, на хазяйство дбає? І ще нема дома спокою.

Марину, проте, не спантеличити влесливим словом. Вона вобі напала на чоловіка. Хай не хитрує. Чи вона на готове прийшла до нього? Но так робить, як він? Якби вона торохтіла возом, хто б йому хазяйство доглядав? Кабанів хто годує, доглядає скот, вправляє сад, город, возить на базар масло, садовину, городину, поставляє птицю? Прийде вечір — те кричить, те пищить, верещить, реве — хоч розірвися! Спасибі матері, пособляє. А він вигулює та вередує! А попрать, помазать, зварить треба? Доглянуть корову з телям, кабанів, овець. Добро хоч, прийде пора — качки, гуси випасаються самі на лузі. А здоров’я своє згубила, перевела себе де? Думає, щастя велике за ним?

Збунтувалася жінка, до ділася покора, наговорила чоловікові безліч неприємних слів.

Не хоче бути наймичкою в дворі, хоч завтра ніде в поле, візьме ланку, ніхто не буде тягти жили з неї, не буде розрипатися в полі. Стане людиною, вислужить Стаханов-ство! Ніхто її не осудить, оцінять старання, хай йому западеться та садиба! Не хоче бути попихачкою при домі!

Жінка розсердилася, розпалилася, напала на чоловіка, вищала на всю хату, номов була без пам’яті:

— Знов опівночі вернешся? Очисть мені світ, чоловіче!

Радивонові спроби вгамувати жінку, привести до розуму— чи вона не хазяйка при домі? — всі умовляння не привели ні до чого.

Нудна хата, нудна жінка… По в згоді жив він із жінкою. Радивоп в отуманеною головою ішов на люди — горе гнало чоловіка, виносив свої скарги на жінку:

— За все життя вона мені ні разу привітно не посміхнулася…

Люди співчутливо хитали головами:

— Хто но знає, що за лихо — сварлива жінка… То вже не життя за такою жінкою…Другі ж казали:

— Як вона тобі всміхатиметься, коли ти хати ніколи н» держишся, за чужими молодицями бігаєш. Жінка збити, завжди синя, як печінка, ходить.

Звісно, вголос того ніхто не скаже а думці казали

— Хіба Саливон забуде, як кожухи та коні брили и бо го батька на Врангеля?

Перед пишнобородим товариством пропливали онівні славою дні комнезамівської давнини, коли Мусіü Зниірю ха верховодив селом. Мстивих Деришкурів прибирали до рук. Розкопували хліб, знаходили за латами, розмотували в клубках червінці. На згадку людям прийшов старий пін бай — висватати, підхвалити, підмогоричити, обдурити в торгу — на це мастак. Кривоприсяжник, манисніт. Яких тільки здатностей не буває в людей. А тенор сип (‘.вліпиш, завгосп, вдався в батька, спритний крутій

— Надавить бочку олії,- хто ввірить, вважить?

— Комірник Гнат, приятель завгоспові, усе ішьрис

Заслані димом очі, хмурні чола. Пастух, сндіиниь і ми

січник, клопітливі голови, вели з Мусіем Завірюхою роз мову про кревні справи: як завгосп із комірником звкру тили артіль, підмовили Радивона, і всі спроби вивести їх на чисту воду не довели ні до чого. Чи в Саливона нема заступників? В артілі чи в райцентрі? Конюх ІІирфилп галасував па зборах:

— Устин Павлюк із Мусіем Завірюхою клонять до то го, щоб самим в артілі верховодити! Запропали ферму, ню все сіно поглинула! То б на двір поділили, як у Куликих А то ферма, планй сіно забирають, а на двір остача

Мали б довести до ладу заболочені луки, и’иаио попи зов’я, осушити тванюку, що плодить неїстівно и пін осо ку, лепеху, осняг, явір, очерет, бугилу, чемерицю, НІН ський щавель — всього не обчислиш… Мали б уиорядку вати сінокіс, зігнати ржавець, твань, мох, цвіль, оздорови ти плодючу, торф’янисту землю, щоб утроє більїно родило, росло чисте сіно… Мали б працею збільшити укоси, про що Мусій Завірюха но раз вів річ на зборах… Вже було дійшли згоди з Павлюком,, накреслили плани — по вс і ні ли здійснити. Замість цього Саливонові прибічники ними гаються звинуватити форму в нестачі сіна!
Хазяйство не ти поставив, не ти надбав, на старих поротитіспх думаєш втХіхати, як би не зламав голови! — и,і подив вборів вразив Радивона відчайдушний хлопець 1111 • і і < >. Завжди такий тихий, лагідний! Хто міг думати? Гострим словом зробив у думках розколину. Павлюк, мовив и, невсипущою працею привів артіль до розквіту.

Люди подавали тверезі голоси:

Чи надовго в ціні картопля, сіно? Зачнуть колгоспи розводити городину, сіяти трави — ціни спадуть.

Л Радивон тим часом із компанією наживуться! — доводив Мусій Завірюха.

Ради воионі скрізь кортить вселити думку, мовби він і,наспим зусиллям вивів занехаяну Павлюком артіль, вкоренити зневагу до свого попередника, та на цей раз не пощастило.

Мусій Завірюха но терпить неправди: на готове хапни тип, створено плідною довгорічною працею, прийшов новин голова, на готовий урожай, зачав порядкувати, на-магвстт.сн осудить ІІавлюка, всі здобутки собі прибрати.

Марко викрив ті наміри.

Радивоиопі прибічники не могли того дарувати хлопцеві, послужливо зачали його лаять: посмів знеславити голому! Інші стали а оборону Марка: вивів правду перед людьми Тракторист Сель зрадів, сповнений гордості за нринтоліі. інші застерігали, і найбільше пастух Сава вивалив злменокоєшш:

Дивись, хлопче, Радивон тобі не стерпить, не забуде юи міху, помститься — став ти йому на дорозії

Марка, здавалося, це не дуже бентежило. Сумирний, зосереджений, жодним словом, рухом не виявив страху, з чого кожен міг робити всякі гадки. Про мляву вдачу хлопця, відомо, між молоддю давно точилися глумливі розмови. Подруги при кожній нагоді ладні посудачити. Синька насамперед. Тепер примовкла, остерігалася — чи-маю оборопців прибуло в Марка.

Пастух» по в жарт стривожило гостре синове слово, хоч він І бачив, що Марко сказав правду. Сказав те, що н кожного було на думці. Пастух боявся, щоб Радивон не іюмстивси сипові, разом і батькові. Хто тоді стане в оборону?
— Господаря проміняв на дівчину! — приснула Доро-пшха.

— Ой, наробить та дівчина ще нам лиха, чує моє серце,— зауважила Саливониха.

— Не ждіть покори від неї, за Павлюком тягнеться,— додала Гнатиха.

Молодиці в поважній розмові не останнє слово мають, наводять на роздум голову, щоб знав, де в нього вороги, а де справжні друзі.

Ніхто, звісно, більш не стурбований тим, як Дорош. Ніхто, як він, не відчуває небезпеку. Дівоча бригада отут сидить йому. Повершить врожаєм, тоді хоч із села тікай.

Радивон Ржа завіряє бригадира: покривдить друзів він не дасть. Довірливо повів мову, що коло Семиверстного озера сотні гектар запільної землі, що вона не входить у державні плани, а лежить під випаси…

Що Радивон не докінчив думки, а вже Дорош осягнув усе… Приорати, звісно, треба буде запільний клин, що межує, на щастя, з бригадою Дороша і не входить у державні плани. Засіяти ячменем, просом. Побачимо, дівко, хто більше збере з гектара! І ніхто не втне і не доведе. Хіба мірятимуть землю? Засіє сто в одній руці, а скаже вісімдесят. Дорош сам давно мріяв про те, та, спасибі, голова мов угадав його думку.

— Не журися, куме, витягнемо! — збадьорював Радивон бригадира.— На низині між сагами і бурячок можна буде посіяти під сухоліття. На полі горить, а по низах росте…

Гості в захваті дивляться на голову, Радивон поблажливо позирає на гостей, що не в силі запобігти лихові, надто обмежений світ людям, в Радивоновій руці вся сила. Радивон розкриває широку м’ясисту долоню, збирає людську долю в кулак, затискує, веселим поглядом обводить гульбище, червоне, мов буряк, лице Дорошихи мало не репне з утіхи. А Соломія з Тетяною то хіба байдужі до того молодецького, завзятого голови? Санька, далебі, не може намилуватися з мужнього вусаня.

Радивон не стане таїтися, він не дозволить якійсь там дівці Теклі повершить Дороша! Він може заспокоїти присутніх. І на допитливі людські погляди Радивон залюбки розкриває перед друзями складну польову грамоту, що від неї чманіють голови.

— Прийде пора, Дорош возитиме овоч понад план, кормовий буряк і картоплю..