— Гнат, напевне, самогоном!—під загальний сміх перервав красномовний лад зухвалий хлопець Марко, достойний пастухів синок. Без усякої шани поставився до літнього господаря, що він член правління. Збудив неприязнь прибічників Саливона і, навпаки, прихильність зборів, бо хто не знає, що Саливон підмогоричив горланів, щоб за нього голос рвали? Хто не зпає, що за гультяй Гнат?

Звісно, що міг сказати Тихін на зухвалу вихватку Марка, що прилюдно знеславив його батька — Гната Хо-менка?

Ланкова Галя Чорноморець собі скаржилася, як Саливон мотає людьми. Дівчата полють буряки: цупкий мишій заглушив рядки, позаплітала березка… Не допололи буряків — політь, дівчатка, пшеницю: директива з райцентру прийшла. Виривали житні колоски, буркун, свиріпу, щоб чиста сортова пшениця була. Не встигли прополоти поля, як наспів новий наказ Саливона: політь просо, бо вже глушать бур’яни, забивають. Полільниці зрубували сапою колючий осот, а мишій рвали руками. Не докінчили проса — політь, дівчатка, кукурудзу, бо вже свиріпа, березка тягнуть соки, кукурудза аж зажовкла, якщо заросте — качанів не дасть.

Хіба могли збори по тих словах прихильно поставитись до бригадира?

— Саливон не вміє розстановити силу! — робить висновок Марко.акрил plastall

На тім ще не край, дівчина не вгамувалася, не вигово-риласщ ще мало зводок звела на Саливона, стала дотягувать нові вигадки.

— А прийде осінь,— ще більша крутаниця. Прибуло п’ять машин по буряки, то ми і накидаємо руками.

Побачив Саливон, як зчинив гвалт: «Ми вам трудодні не защитаємо! Це що таке? Чи в нас пема механізації? Накидають руками буряк! Що нам в райцентрі скажуть? Ждіть погруза».

А машини стоять, шофери гадали зробить добре діло, прибули з другого поля, де не було начищених буряків. Дні минають, а погруза все нема — несправний. Накопали ми кучі буряку, треба чйстить. Приходить знов Саливон: «Ідіть, дівчатка, ламать кукурудзу…» — «А буряк як кидать, гичка випаровує вологу, буряки в’януть, робляться як торбинки, втрачають солодощі!» — «Яка ти розумна! З мене вимагають, щоб не затягувать зерноадачу!»охороняє, зк кого дбає і що то за безглузді сподіванки на царські маніфести, милості, Павло давно говорив про це. Чумакові видно: молоді тепер мудріші за старих. Козача нагайка, куля, шабля — ось які дарунки цар на село шле. Заходився ладнати косу. Чумак не відступиться, не зречеться нравди, що більшовики проголосили,— народна власть, земля, свобода,— Чумак не бачив власними очима демократів, хіба що Захар називає себе більшовиком. Про Нарожнього часто Орина розповідала — душевний чоловік був. Чумак не задкуватиме, як те падло, Мороз та Мамай, не плазуватиме перед попом, старшиною. Калитка якби міг — перший би на Чумака зашморг накинув. Та ще пій Онуфрій. Чумак не відцурається друзів у біді, не піде на поклін до попа, земського. За дітьми Чумак піде. Спокутує свою провину перед ними. Через дурну батькову волю дочка не має життя, перемучилася в Калиток — на глум, знущання збув дочку, із старшиною хотів породичатися з дурної голови! Короткий час, наче недавно все було, а мов переродилися люди!

Орина і Павло не мали тепер часу для сну, для розмови, небезпека ще дужче зріднила їх, серця вчували тяжі;у загрозу, що насувалася,— неволя, розлука. З утратою Нарожнього осиротіли, згасла веселість. Поки стане сили, боронитимуть свободу, що здобули з такою мукою…

По околишніх селах підводи, верхівці розносили страшну вість про розправу козаків з людьми. П’яні, розбещені козаки гасають по хуторах, селах, січуть нагаями, шаблями люд, вже не одного порубали, одтяли не одному голову, затягують жінок, дівчат у кущі, знущаються, хати обдирають, розтягують одежину, палять села…

Скоро і до Буймира докотиться.

Село було в тривозі…

Найдужче Павла мучило: ніяк пособить сусідам, люди розпорошені, села розкидані, сили ослаблені, кожен боронить свою хату, клопочеться за свій двір. Про об’єднання сіл, заводів, спільні дії говорив завжди Нарожній. Не страшний би тоді був козак і пан, захистили б себе. А тепер хто наважиться покинути село? В чистому полі посічуть допомогу. І з чим вирушати проти рушниці, шаблі, кулемета? Поодинці переб’ють села…

Захар став людей ладнати до оборони. Гострі довгі коси прив’язані, як спис, щоб були напоготові в кожного. Ох-рім Жалій кував справжні списи, набивав на держално. Дівчата точили ножі, гострили сапачки.
Отаборилися на траві, під яблунею, іцо виросла на волі розлога, пишна, лопотіла дрібним листом. Зібрався чималий круг, літні люди за давньою звичкою стояли на ногах. Зосереджено слухали Павлюкову річ. Хто не відає, що за клопітна справа?

— Треба обрати таку людину, щоб бригади не закрутила, па хазяйстві дала лад — на взірець сусідам,— щоб у пошані між людьми була і щоб людей не нехтувала.

Збори були в повній згоді з тими словами, а метушливий літній пастух Сава, як і завжди, при всякій нагоді і навіть без нагоди, нагадує людям:

— При Саливонові бригада не вилазила з прориву!

Коли ж Устин Павлюк додав, що бригадир не повинен

чіплятися за старовину в господарюванні і в поведінці, як це робив Саливон, а мусить бути смілим, винахідливим, новатором, бо вже і літні люди в нас перейняли досягнення передової мічурінської науки, запроваджують їх на колгоспному полі (згадка про Мусія Завірюху, певне), навчають інших,— збори ніяк не могли збагнути, кого Павлюк має на думці порадити на бригадира.

Марудно морщилися чола, вгодований чолов’яга Саливон, що його бригада знехтувала (звісно, Павлюк навів!), з невірою поставився до тих слів: де нам, мовляв, найти таку людину? Адже Павлюк намагається знеславити досвідченого господаря Саливона! Багато не став говорити, щоб не подумали — з образи помутився йому розум.

Гнат Хоменко тоді рішуче заперечив:

— Схаменіться, добрі люди! Таких грамотіїв у нас нема! Всіх перебрати можна! Де ви бачили? Ніхто не хватає зір з неба! Всі ми буденні, звичайні люди. Чи ми не знаємо, хто чим дихає?
Захар закликав людей стати одностайно за свободу проти ворога.акрил plastall

Спалили економію, думали поміщика вигнати, гадали — пан не вернеться, збиралися засівать землю… Аж набігли козаки, засівають волю на людських спинах…

Там, де вчора стояв розкішний палац, сьогодні було попелище. Захарові не вірилося: невже тут стояв колись палац? І люди гнулися, схилялися перед панами, стелилися, годили, тремтіли, терпіли кривди, зносили глум, наругу? Покірні, забиті. І тепер пани хочуть, щоб ця стра-мотня старовина знов вернулася?
Здичавілі, п’яні козачі загони йдуть погромом на села, палять, руйнують, вбивають; плач, крик, зойк кругом.

Урядник, стражник давно зникли. Калитка не виходить з хати, півсела притаїлося, не показувалися, щоб не бути винуватими, опустили руки, запаморочені церквою, покірно ждали своєї долі.

Хустки, брилі висипали на вулицю боронити село, перекопували дорогу, набивали кілля, рубали гілки, споруджували барикади. А за тим усім стягали рала, борони, перев’язували, стелили,— Павлові хлопці порядкували. Тимофій Заброда пригрозив зарубати бісову душу, себто Мамая, що, бувши під надійною попівською охороною, не хотів давати борін. І ще пригрозив хату рознести, коли вночі побачить світло. Людей нікому захистить, як самі за себе не подбають. Надто зухвало повівся з господарем колишній наймит. Павлові дозорці стежили, щоб ніхто з села не викрався, не сповістив козаків,— чи в старшини нема посланців, хіба встережеш? Сусіди бачили, наче урядник Чуб з попового двора подався перед світом, уночі на село пробрався, мабуть, нарада була. Мамай, Калитка завжди товчуться в попа. Про заходи оборони чи дізналися? Люди порішили ряд борін вивезти на край вулиці, позабивати кілля.акрил plastall

Набрякле червоне сонце лягало за горою, вулиці всипано залізними гострими зубцями, завалено ралами, люди огородили село, ждали, вартували на дзвіниці. Павло поставив дозорців, щоб’стерегли шлях, загони селян охороняли вулиці.

З одного боку гора, з другого ріка, людям знати, відки можуть напасти козаки.