У Захаровій хаті почалося засідання сільського комітету. Слухали звіт, набилося повно люду, пожадио ловили кожне слово, як Захар, себто голова, розповідав про свою зустріч із Нарожнім, що па тайну нараду призвав Захара, давав інструкції… Давав чи ні майстер «інструкції», та раз Захарові запало в голову нове, цікаве, звучне слово, незвичне для сільського вуха, так чому домашніх не порадувать? Вже не скоро з голови йому те слово випаде, далебі, в ці дні до нових слів охочі люди, нові обрії наче одкриваються з кожним новим словом.Акрил для ванн
Дід Івко розчулився, взявся сльозою: поклін передавав майстер, сорочка в тюрмі зотліла, кривди, біди зазнав скільки. Журилася Тетяна: хоч би сухоти не кинулися, ослаб, змарнів, не близький край — молоко б носила, корова славно доїться, панове сіно захватили… Здоровий щоб був майстер, у тюрмі змордований, хатнього притулку, радості не знає…
Захара слухали вірні люди, чимале товариство, досвідчені в тайних справах,— сільський комітет. Треба знати, Іван Чумак нещодавно переступив Захарів поріг, наче поріднився, сусіди жили в приязні, згоді. Захарову дочку Максим думає сватать, як тільки з жнивами, роботами вправляться, приробити треба за літо, збиваються на хазяйство, аби тільки в панів землю вирвать. Бо хазяйнувать коло чого? Максим хату думає ставити, навезли з панського лісу дерева, вже ж не з Калиткою, сільським пугалом, крутієм, Чумакові брататися. Чумака не менше і доля Орини турбує, батьківське серце мучить, найбільше витерпіла дочка за недоумкуватим, ненависним багатієм, на лихо, і досі все в одній порі, піп розводу не дає, хто його знає, як бути, закон і церква тяжать над людьми, хіба що революція наспіє, виведе людей з безвихідного становища, розв’яже волю молодим… Тільки здається з дозвілля, що молоде життя легко уладнати; люди судять, гудять, як тільки не повідпадають язики?
Захар тим часом оповідав, як до Нарожнього зійшлися робітники, товариші, значить, більшовики, і Захар перед ними душу виложив, хліб економичеський, чорний як земля, що заробітчани їли, на стіл поставив.
Сільський комітет, звісно, хвалив Захара за винахідливість: доладно повівся з робітниками, не осоромив Буй-мир,— домашні дивилися на Захара вдячними, вдоволеними очима, всім кортіло знати, що вдіяли робітники з тим хлібом.
Павло побачив, до яких хитрощів удалася економія — постягала з далеких сіл руки, дальній заробітчанин змушений держатися заробітку, під боком нема притулку. «І як біді помогти? — клопотався Павло думкою.— Сільським комітетом розсудить треба. А поки вийде заробітчанам поміч…»
— Розпрягайте воли, що ви на них дивитесь? Згоньте їх з поля! — закликав гарячкуватий Грицько Хрін.Акрил для ванн
Знявся неймовірний галас, люди скипіли од гніву, загрозливо наступали на поденних, взяли кілля, обгинали, заходили, дівчата сікли сапачками одежину, а коли хто опирався, задирався, то сапачки ходили і по спині: «Геть звідси! нам мало роботи! бо посічем! прогнать далеких! голови постинаєм!» І коли Павло, що безладно крутився, зробив спробу оборонити строкових від побою, захистити від розлюченої юрби, Захар пригрозив батьківською рукою Павлові дать кия, гримнув на сина, щоб не плутався під ногами. А як їх слово не бере, що вдієш? Схаменувся на хвилинку, тоді знов замахнувся києм. Зчинилася велика буча, в казані з варивом, плавали постоли — щоб не надіялися на миску борщу. Селяни розпрягали воли, перекидали вози, рубали колеса, осі, поденні хватали свої манатки, зривалися, кидалися врозтіч, рятувалися од гніву, розправи, бідкалися: миску гарячої страви не дали з’їсти. Розвіялися по полю, раді, що цілі, що вирвалися з душею, всім закажуть, як наперекір громаді йти, виривать роботу.
Село розпалилося, розбушувалося. В очі впали машини. Загроза нависла над селом. Руки і без того гулящі, роботи не стає, а тут ще машина вириває .роботу в людей — ні в’язальниці, ні косаря, ні сівача скоро не треба буде, нащо ти здався на землі? І без того за безцінь силу стягає економія. Людина і кінь були владарем на землі, і раптом — машина! Вириває роботу в коня і в тебе. Обкрадають людей — косаря, в’язальницю — жниварки, косарки. Цілу зиму без роботи Захар, Грицько тинялися. Було, зиму з ціпом по людях ходили, на харч заробляли, тепер молотарка скривдила, цілу зиму ніде поткнутися, гулящі руки, голодні діти.
Із тими думками люди повипрягали воли, накинулись на косарки, жниварки, зачали наосліп бить, трощить. На скіпки порубали колеса, покололи дошки, порозбивали ножі, погнули залізо, а що не брало обухом, закладали дрючки, налягали.
На все поле розлягалися вигуки, мов нападали, бороли ворога, брали гору, пересилювали, ще трохи — і край… Люди обливалися потом, з нечуваним завзяттям колотили ненависну машину, молотарка загула в провалля.
Із зловтіхою дивилися, як у хмарі куряви з шаленим гуркотом котилася молотарка в яр, летіла, переверталася, розпадалася. Неповторна хвилина! Захар, Грицько світилися щастям. По тілу розходилася млость. Не кожному осягнути, відчути! Забило дух. Людям здавалося, що з машиною летить сторчма головою в провалля, стугонить, гуркоче ненависний панський світ.
…Безлюдне тихе поле повила сутінь, на дорозі слався димок, дотлівали уламки машин, накрапав дощ.
Стрілися, як з рідним, обнялися, як з братом, схуд, зблід, запали очі, про всіх згадував… Живий, говіркий, очі проникливі, блискотющі, тільки кашляє. Перемучений, перетомлений, доводиться таїтися, щоб не розвідала поліція, робітники переховують. Цілу ніч просиділи (гомоніли про політику): в повіті не одне село. Захар поставив на стіл гостинця — груші стиглі, соковиті, ранні — як глечики.Акрил для ванн
— Мого приобрітєнія…
З поміщицького саду Захар приніс гостинець. Нарож-ній сміявся до упаду, розвеселився до краю — на вербі зросли? Нараджував у царську Думу сільських людей не слати, будемо домагатися народної думи, а граф Бобриць-кий і Наришкін, значить, самозванці… Незчулися, як і ніч минула. Вечеряли, пили не чай, а чарку… Тільки часто за груди береться — чи не одбили легені? Не дворяни дадуть нам землю і свободу, а значить, народні обранці…
І коли Захар тут спитав, чи не вирядить часом із сільського комітету бісову душу Мамая, що його вперли на сході заможні хазяїни, Нарожній застерігав від того, закликав до одностайності в боротьбі з поміщиком. До пори, звісно…
Павло опинився поряд з Ориною, спочатку розгубилися, та людська течія налетіла, закрутила, і вони злилися з юрбою.
Як не благали пригінчі, що топталися віддалік на конях, щоб пожаліли машини,— жниварки не винні,— люди невмолимі були і слухать не хотіли, нещадно розправлялися з машинами, матимуть що розповідати пригінчі панові. Заробітчан одурили: хліб покручений, легкий, що сплівся з березкою, тягнеться за косою, накинули косарям, а гарний машинами зібрать надумали.
Аж тут Мамай став односельчан благать, щоб нової жниварки не займали,— із-за границі пан виписав. Мамай хоче взять собі, дома жнивуватиме, чимале поле,— коли руками вправиш,— буде і людям, і собі, ні косаря, ні в’язальниці не треба, до того ж люди оренду здають, як устигнути, а жниваркою — нема за день поля… Розкрив рота, розняв руки, стояв перед грізною юрбою, заступив машину, впав на жниварку, думав захистить, молив людей: не займайте, моя… моє добро…
— Ай справді, люди добрі, послухаймо Мамая,— подав від себе згоду Мороз.
Спочатку люди в розпалі гніву не могли второпати, що Мамай хоче і куди він клонить… Обходили жниварку, як-найзручніше приступали… Коли ж отямилися і осягнули, що він верзе, дізналися про лихі заміри,— і насамперед думка про те прийшла в голову Захарові, Грицькові: жниварку Мамай хоче до рук прибрати, загарбати. Опам’яталися люди, дуже озлилися на прехитрого, хваткого хазяїна: ще мало людей з Калиткою обідрав, скривдив, ненаситне черево, коли вже нагодують тебе? Із тими словами Захар, а за ним і Грицько Хрін без вагання опустили кілля на гладку Мамаеву спину, аж загуло. Мамай вивернувся, перевернувся, зойкнув, зірвався як опечений, ледве вибрався з людської гущини, щедрої на стусали, в нестямі стояв над дорогою, перехилявся, вигинався, проклинав лихих заводіяк — Грицька, Захара, що потовкли людині ребра ні за що. З пожадності, не інакше, побили Мамая, одуріли, не розбирають, де свої, а де чужі. Поб’ють, потрощать, понівечать, нікому вигоди з того, а так би Мамай собі жниварку взяв, користь була б. Засліплені ненавистю, не відають, що діють.